Проблема мотивації педагогів до використання інформаційно-комунікативних технологій у навчальному процесі

Світ змінюється з надзвичайною швидкістю. Усі ми, бажаємо цього чи ні, стали не лише свідками ін­формаційної революції, а й її учасниками. Відбувається переоцінка багатьох цінностей - від духовно-культурних до матеріально - економічних, перехід від нестримного прагнення кількісних показників еко­номічного розвитку до покращення якості життя, стабільного розвитку й екологічної безпеки. За та­ких умов виникає гостра необхідність створення та­кого суспільства, яке займалось би безперервним збі­льшенням «розумової сили» роду людського. Над­звичайно важливим стає масова освіта, вибудувана на засадах фундаментальних досягнень науки. Сучасна система освіти виникла в умовах індустріального су­спільства, яка діє за схемою: «виробництво - освіта - наука». Займаючи нішу між виробництвом та на­укою, освіта повинна відповідати як рівню розвитку суспільного виробництва, так і стану науки. До дру­гої половини XX століття крайні елементи цієї систе­ми — виробництво та наука розвивались досить шви­дкими темпами, у той час як освіта еволюціонувала досить повільно. Як наслідок виникли досить гли­бокі протиріччя між виробництвом та наукою, з од­ного боку, та освітою, з іншого.

Наприкінці 60-х — початку 70-х років XX століт­тя став вимальовуватись магістральний напрямок розвитку сучасної системи освіти — курс на індиві­дуалізацію, самостійність навчання як визначальної умови становлення творчої особистості. Такому рі­шучому повороту сприяють принципово нові мож­ливості отримання, засвоєння та, відповідно, вико­ристання інформації. Усе це призвело до якісних змін у системі освіти. Стало зрозуміло, що існуюча традиційна система освіти потребує суттєвих змін. Для цього необхідно знати потреби майбутнього, якісно трансформувати структуру системи освіти, раціоналізувати її зміст, здійснити зміни в методиці навчання з урахуванням інтересів учнів, врахуванням швидкого старіння отрима­них знань, подання в процесі навчання випереджаю­чої інформації, навчання вчитися усе життя та само­стійно тощо. Важливим також є встановлення пра­вильного балансу між стандартизацією та варіатив­ністю в навчальних програмах, використання широ­ких можливостей інформаційної техніки в процесі навчання. Саме такі зміни відбуваються в сучасному суспільстві. Зрозуміло, що процес вирівнювання сис­теми «виробництво — освіта — наука» відбува­ється, пришвидшуєть­ся та дає більш ефективні та якісні зміни за умови застосування інформаційних технологій.

На жаль, не всі освітяни усвідомлюють немину­чість інформатизації навчального процесу, необхід­ність оволодівати новими формами та методами ро­боти, залучаючи до процесу викладання і комп'ю­тер, й Інтернет, і різноманітні мультимедійні засо­би. У колі освітян постійно ведуться дискусії, чи по­трібний комп'ютер і все, що з ним пов'язано на уро­ці. Є палкі прихильники таких нововведень і такі ж палкі противники. У кожного з них є вагомі аргуме­нти, але часто-густо такі дискусії ведуться без вра­хування сучасної картини світу. Ніби ті, хто вчить у школі, і ті, хто вчиться, живуть в якомусь особливо­му відірваному від реального світі. А, значить, про­блема використовувати комп'ютер чи ні для них стає лише формальною. Дійсно, за таких умов мож­на пояснити теорему Піфагора, правила правопису або особливості хімічної реакції за допомогою зви­чайної дошки та крейди. Навіщо для цього опанову­вати складний електронний інструмент? Це і безпе­чніше, і менше затрат, і, що особливо важливо, доб­ре знайоме і випробуване не одним поколінням учи­телів. Але ж діти, навчаючись та закінчуючи школу за таких умов викладання, не отримають найголов­нішого — вони не знатимуть, що робити з отрима­ними знаннями далі. Так би мовити, пасивні знання зараз мало чого варті. Суспільство потребує людей, що вміють самостійно визначати потреби, здобува­ти інформацію, аналізувати її та синтезувати нові знання. Що особливо важливо, ця людина повинна все це робити досить швидко, використовуючи су­часну техніку та спираючись на найновіші наукові досягнення. Лише за таких умов можливий успіх. Перефразовуючи давно відому істину, можна сказа­ти, що зараз мало розказати про рибу та показати, як її ловити, мало дати вудку і навчити нею корис­туватися, треба зробити так, щоб учень намагався самостійно вдосконалити і процес, і приладдя, тим самим прокладати власну дорогу до успіху.

Наші учні — діти вже нового інформаційного су­спільства, на відміну від більшості вчителів, які ви­росли, здобули освіту та досягли певних кар'єрних успіхів за часів суспільства індустріального. Саме тому бачення мети та засобів навчання часто в учи­телів та учнів не збігаються. І учні цілком виправда­но вважають своїх учителів не здатними дати їм те, чого вони потребують, уроки в школі нудними, а знання, які вони отримають на уроках, непотрібни­ми. Діти рухаються в ногу з часом, ми ж, учителі, намагаємось їх наздогнати і при цьому зберегти пе­вний статус.

Ще однією особливістю сучасного суспільства є гостра потреба, можна навіть сказати необхідність, безперервного навчання протягом усього життя. Особливо це стосується вчителів, які як лакмусовий папірець повинні реагувати на нові виклики та по­треби суспільства, що змінюється, пам'ятаючи, що вони не просто дають знання своїм вихованцям, во­ни готують їх до життя у цьому суспільстві, а зна­чить, зобов'язані зробити все, аби їхні учні могли легко в ньому адаптуватися.

Саме про це зазначено у Національній доктрині розвитку освіти в Україні в XXI столітті: «Суспільс­тву, що розвивається, потрібні сучасно освічені, мо­ральні, підприємливі люди, які здатні самостійно приймати відповідальні рішення в ситуації вибору, бути мобільними, динамічними, конструктивними фахівцями, володіти розвиненим почуттям відпові­дальності за долю країни» [4, с. 139].

Досить часто ми стикаємося з небажанням учи­телів освоювати комп'ютерні технології, яке викли­кане незнанням. Саме незнання і породжує неба­жання. Але незнання не є першопричиною, а, у свою чергу, є наслідком декількох причин, які вже давно відомі, але, не зважаючи на час, не втрачають своєї актуальності.

А саме:

• страх учителя проявити перед учнями свою не­компетентність;
• страх учителя від усвідомлення того, що є вели­ка різниця між швидкістю розвитку інформа­ційних технологій та його (учителя) можливос­тями;
• складність в опануванні азами комп'ютерної грамотності самостійно, а потім/або у вдоскона­ленні набутих навичок у рамках підвищення кваліфікації;
• відсутність вільного доступу кожного вчителя до комп'ютерної техніки та Інтернету;
• відсутність методики використання ІКТ у проце­сі викладання конкретного предмету;
• складність у застосуванні навчального ППЗ без­посередньо на уроці;
• відсутність будь-якого стимулювання вчителя у цьому напрямку тощо.

І в результаті маємо відсутність мотивації вчите­ля до нововведень.

Більшість цих проблем не нові, їх намагаються вирішувати на рівні держави та регіонів. Існують багаторічні цільові державні та регіональні програ­ми, які фінансуються і виконуються, а проблеми за­лишаються. На жаль, необхідно констатувати — ми не встигаємо за потребами часу.

Тим не менше, з тих семи проблем, що наведені вище, можна відзначити певний прогрес. Кілька ро­ків тому найгострішою проблемою була відсутність техніки в школах, більшість вчителів взагалі не за­мислювались про застосування ІКТ у своїй практи­ці і перед ними не поставала проблема їх освоєння. Зараз пріоритети змінились. Техніка прийшла в школи, Інтернет став більш доступним, створено та апробовуються ППЗ практично для всіх шкільних предметів і від учителів тепер вимагають все це ви­користовувати. Але мотивації до цього в учителя як не було, так і нема. Рядовий учитель опинився сам на сам з проблемою «Я і комп'ютер».

Повертаючись до державної підтримки вчителя у вирішенні цієї проблеми, зазначимо, що розвиток інформаційних технологій задекларовано у провід­них державних документах у галузі освіти як один із пріоритетних напрямів державної політики щодо модернізації шкільного навчання. Зокрема, у Наці­ональній доктрині розвитку освіти, Концепції зага­льної середньої освіти (12-річна школа), реалізову­ється Державна програма «Інформаційні та комуні­каційні технології в освіті і науці» на 2006-2010 pp. У світлі впровадження інформаційних технологій у шкільний педагогічний процес важливою подією було також підписання у 2003 році меморандумів про співпрацю між Міністерством освіти і науки України й корпораціями Microsoft та Intel, одним із проявів такої співпраці стали програми «Intel®. На­вчання для майбутнього» та «Microsoft. Партнерст­во в навчанні», головною метою яких є навчання вчителів застосовувати інформаційно-комунікацій­ні технології у викладанні навчальних предметів відповідно до Державного стандарту освіти Украї­ни.

У Новокочубеївській школі пройшли тренінг за програмою «Intel®. Навчання для майбут­нього» майже всі вчителі. Ця програма у нас реалізову­ється з 2005 року. З цього року школа є опорним навчальним закладом району, яка стала тренінговим центром програми. На даний час в школі проведено 6 тренінгів, учасниками яких було 55 вчителів Новокочубеївської, Чапаєвської, Водянської, Флорівської шкіл та головний спеціаліст відділу освіти Чутівської РДА.

«Справжню роль комп'ютера можна виявити то­ді, коли він стане справжнім навчальним знаряд­дям у руках учня», - стверджує Пат Нолан [2, с. 420]. Але спочатку комп'ютер повинен стати ін­струментом учителя, чарівною валізкою, яка з лег­кістю відкривала би шлях до знань його вихован­цям. На сьогоднішньому етапі учень в більшості ви­падків володіє комп'ютером краще за вчителя.

Як здолати бар'єри, що стоять між учителем та комп'ютером? У першу чергу, необхідно якнайшвид­ше досягнути загальної комп'ютерної грамотності пе­дагогів. Для цього в системі курсів підвищення ква­ліфікації повинен бути обов'язковий блок для всіх без винятку вчителів.

З 2007 року я викладаю курс лекцій в ПОІППО для вчителів математики за темою «Методика впровадження у навчально- виховний процес ЗНЗ електронних засобів навчального призначення при навчанні математики». Під час лекцій ознайомлюю вчителів з можливостями ІКТ та методикою їх впровадження у навчально-виховний процес. Зокрема, на прикладі ЕЗНП «Математика, 5, 6 класи», «Алгебра, 7-11 класи», «Геметрія, 7-11 класи», програми «Advanced Grapher» та ін.

Але враховуючи, що по­чатковий рівень володіння комп'ютером у вчителів різний, необхідно, щоб кожен вчитель математики, перед тим як їхати на курси підвищення кваліфікації, пройшов курси «Основи комп’ютерної грамотності» при школі, які може провести шкільний вчитель інформатики або освоїти даний курс самостійно за відповідними посібниками, наприклад Є.А.Шестопалова «Основи комп’ютерної грамотності». Такі курси я провів у Новокочубеївській школі ще у 2004 році, як тільки ми отримали перший комп’ютерний клас. З того часу, більшість вчителів нашої школи використовує ІКТ на власних уроках. Це дало право нашому педагогічному колективу взяти участь у Всеукраїнському проекті «Рівний доступ до якісної освіти», в рамках якого ми отримали ще один комп’ютерний клас.

Такий почат­ковий курс допоможе кожному вчителю, так би мо­вити, знайти себе у цьому середовищі, спробувати свої сили, відчути свої можливості і можливості ком­п'ютера. Звичайно, заставити вчителя не можна, але дати можливість спробувати просто необхідно.

Для того щоб щось змінилося у ставленні до ІКТ, у навчанні в більшості вчителів, на мій погляд, не­обхідно зробити кілька кроків.

1. Надати реальний, а не декларативний, доступ до комп'ютерів кожному вчителю, особливо в позаурочний час.

2. Створити умови для активного живого обміну досвідом між учителями, які починають використо­вувати ІКТ на уроках, і тими, що вже ефективно це роблять.

3. Розробити державний стандарт інформаційної компетентності педагогів, що враховувався би під час атестації педагогічних кадрів.

На даний момент відбувається революція в спо­собі отримання знань. Завдяки розвитку інформа­ційних технологій знання всюди, треба лише знати спосіб їх отримання. Доступ до знань знецінився, а разом із цим учитель втратив монополію на знання. Але це не означає, що роль вчителя знівелювалась і він тепер непотрібний. Навпаки, роль вчителя зростає. Адже саме йому належить навчити учня спосо­бам отримання знань, навичкам аналізу отриманої інформації, умінню шукати і знаходити необхідні знання, синтезувати їх та створювати нові. Як бачи­мо, сутність проблеми лежить в іншій площині — суспільство потребує нового вчителя, розроблена модель якого зображена на рис. 1. Не можна забувати, що інформаційні технології лише інстру­мент, чарівна паличка, яка дозволяє пустити весь світ у свою кімнату, стати володарем великих над­бань людства, але навчити, що з цим робити може лише вчитель.

Рис. 1

Література

1.     Горчинська В.І. Моніторинг реалізації програми «lntel® На­вчання для майбутнього» в 2006 році в Україні (за матеріала­ми аналізу анкет) // http://iteach.com.ua/about/experts/arti-cle.php?articlejd=7.

2.     Драйден Г, ВосДж. Революція в навчанні. — Львів, 2005.

3.     Морзе Н.В. Роль міжнародної програми «Навчання для май­бутнього» у Державній програмі «Інформаційні та комуніка­ційні технології в освіті і науці» на 2006-2010 роки. // Виступ на міжнародному форумі «Нові горизонти інформаційно-ко­мунікаційних технологій в освіті» у рамках програми «Intel®. Навчання для майбутнього». — Київ, 17 квітня 2008 р.

4.     Національна доктрина розвитку освіти в Україні в XXI століт­ті // II Всеукраїнський з'їзд працівників освіти (7-9 жовтня 2001 року) / Міністерство освіти і науки України. — К., 2002.

5.     Тимошенко Ю.О. Створення єдиного освітньо-інформацій­ного простору — шлях до ліквідації «цифрової нерівності» і освіті та підвищення її якості// Вісник Луганського націона­льного університету імені Тараса Шевченка. Педагогічні на­уки, Ч. II. - 2006. - №21(116). — С. 162-173.

Ткачов А.С. Використання інформаційних технологій у на­вчальному процесі загальноосвітньої школи. //Вісник Лу­ганського національного університету імені Тараса Шевчен­ка. Педагогічні науки, Ч. II. — 2007. — №21(137). — С.161-